Полонина Хомяків і околиці

Ось так третього дня виглядав Синяк, на якому ми мали ночувати ще першого дня.

Але давайте по порядку.

Цього разу (на відміну від минулого) йшов я геть погано. Радше, повз :-/
Тяжкий рюкзак, недоспана ніч, 270км слизької дороги за кермом, і те, що до початку підйому здуру підійшов вже голодним – далося чути. Ситуацію трошки рятувало те, що перед нами була мінімально протоптана стежка.
Лосисті митці у передчутті мульйона шедеврів після першого закосу урвали вперед, а я топав як міг, час від часу спостерігаючи попереду рюкзак найстаршого лося, який йшов хоч і повільно, але набагато впевненіше. Сподіваюсь, що далеко він не відривався тільки тому, що хотів морально підтримати дохлого матраса і не дати йому загинути наодинці в підступних снігах.
З тяжкою бідою виригавши той підйом, де стежка на Хомяків зрізає останні завалені закоси, я зрозумів, що сьогодні мені Синяка не бачити як власних вух 🙂 Встав і почав дзвонити вперєдіідущім лосям. Але виявилось, що вони тверезо оцінили ситуацію і зайняли маленьку новозбудовану колибку на полонині. Там і отаборилися.

2. єдине, що пуцьнув під час підйому

Наніч почало мести снігом, тому дружно вирішили, що зробили добре, зупинившись на полонині. Мороз був терпимий, градусів 12-15 (не здогадались повісити термометр надворі). Невідомо з якого переляку заліз у пуховий спальник у грубому поларі, вже як вгрівся – знімати було влом, так і кантувався під дружній храп попутчиків. Наступної ночі вже був мудріший 🙂

Зранку що митці, що лосі проігнорили мої спроби підняти їх на схід сонця. Ну а я хіба дурний, одненькому вилазити з теплого спальника 🙂 Спали до упору.

3. погода тим часом роздуплилась, митці вже почали жаліти, що не на Синяку…

4. …але не пройшло і 5хв, як стало отак, жаліти перестали 🙂

5. ось вони, герої, всі в пуху….

6. ….по дорозі ось сюда. з ними не пішов, щоб не плодити гігабайти однакових карточок(як я відмазку придумав, а?), пуцьнув від хати :)))

7. поки митці маслали до каплички, я тим часом зайнявся пуцянням ялиночок і тому подібного фототрешу

8. поки то да сьо, чаї, попісєт, почало вечоріти, взув снігоступи і пішов паралельним курсом з митцями.

9. Синяк у вечірньому світлі (справа можна побачити дві постаті – так, це вони)

10. ще ялиночок

11. митці на фоні своєї мети, Синяка 🙂

12. Синяк без митців і без світла

13. такий самий цианистий Хомяк

14. вчасно оглянувся – наостанок небо за Синяком трішки підмалювалось

15. тепер трошки про перший досвід зі снігоступами.

У цій вилазці вони згрубша були без потреби, але не взяти їх в гори і не помацяти в процесі – було неможливо 🙂
– по вузькій траверсній стежці йти незручно, постійно сам об себе шпортаєшся
– поки не звикнеш, треба добре думати як у них розвертатися і здавати задом 🙂
– у крутий спуск в них не підеш, хіба би метр снігу і можна йти боком до схилу
– навіть на неглибокому снігу чуєшся впевненіше, бо нога не йорзає як їй хочеться під снігом
– присідати, на коліно і т.п. нормально
– після падіння вставати, особливо при наявності палок – нормально
– і ще один беззаперечний плюс – у снігоступах *значно* тепліше в ноги
про провалювання, для прикладу – полазив я у них по пухлячку біля надуву скраю схилу – провалювався десь 30см, наступного дня пішов туди ж без них – сів на кліренс вже на втоптаному.

16. митці танцювали з ліхтарями і штативами на морозі кілька годин, мені ж з кропом не було що робити з ними, хіба за компанію поржати 🙂

17. наступного ранку, на диво встали фоткати майже всі

Мороз зменшився, десь біля 10, і швидко тепліло, але погода навпаки – наладилася.

18. три хвилини, сніг зарожевівся

19. ще чотири хвилини, небо протухло, але Синяк ін пінк, аж око ріже 🙂

20.

21. Явірницькі схили

22. два однакові силуети (саме тут без снігоступів я провалився настільки, що знімати з нижньої точки можна було не нагинаючись)

23. Хомячок

24.

25.

26.

На цьому все, фототреш скінчився.

Назад ми збігли трохи більше ніж за годину, якісь лосі протоптали стежку вниз влоб, зрізаючи всі закоси аж до струмка. Кілька разів навернувся, трошки потягнув ногу, але без наслідків. А от багатостраждальні бахіли не витримали – на енному році служби тріснула пряжка, і по асфальту я йшов, подзвонюючи і мотиляючи металевим тросиком. Добігли до машини, погрузилися, і рвонули додому.

UPD. фотозвіт від Браммса – http://bramms-travel.info/2013/01/20/neshodzhenyj-synyak/

.